Нейросенсорна приглухуватість
Багато людей пов'язують погіршення слуху виключно з віком або наслідками тривалого впливу гучного шуму. Через це перші симптоми часто залишаються без уваги. Людина починає перепитувати співрозмовників, збільшує гучність телевізора, гірше розбирає мову в людних місцях, але пояснює це втомою, застудою або особливостями навколишнього середовища. Саме на цьому етапі нерідко втрачається дорогоцінний час, коли допомогти можна було значно швидше.
Особливість нейросенсорної приглухуватості полягає в тому, що порушення виникає не через механічну перешкоду для проходження звуку, а через ушкодження структур, які відповідають за його сприйняття та передачу до головного мозку. Такі зміни можуть розвиватися поступово або виникнути раптово, і в окремих випадках рахунок іде буквально на години. Саме тому будь-яке незрозуміле зниження слуху потребує якнайшвидшої консультації отоларинголога.
Нейросенсорна (сенсоневральна) приглухуватість - це порушення слуху, яке виникає внаслідок ушкодження внутрішнього вуха, слухового нерва або слухових шляхів головного мозку, через що людина починає гірше сприймати звуки та розбірливість мовлення.
«Найпоширеніша помилка - чекати, що слух відновиться самостійно. Якщо людина раптово перестала нормально чути на одне вухо, це не той випадок, коли варто спостерігати кілька днів. Для нейросенсорної приглухуватості існує так зване терапевтичне вікно: чим раніше розпочато лікування, тим більше шансів зберегти слух. Після втрати цього часу навіть найсучасніше лікування не завжди дає очікуваний результат», - пояснює Ярослав Соколенко, завідувач відділення отоларингології №1, кандидат медичних наук, лікар вищої категорії.
Причина полягає в ушкодженні внутрішнього вуха, слухового нерва або слухових шляхів головного мозку, які відповідають за сприйняття та передачу звуку.
Першими ознаками часто стають труднощі з розумінням мовлення, особливо в шумному середовищі, шум або дзвін у вухах та поступове чи раптове зниження слуху.
Раптове погіршення слуху є невідкладним станом в отоларингології та потребує якнайшвидшого звернення до лікаря.
Прогноз залежить від причини нейросенсорної приглухуватості, ступеня ураження слухового аналізатора та своєчасності розпочатого лікування.
Залежно від причини та ступеня приглухуватості лікар може рекомендувати медикаментозне лікування, слухопротезування або інші методи слухової реабілітації.
Як виникає нейросенсорна приглухуватість
Щоб людина почула звук, недостатньо лише того, щоб звукові хвилі потрапили до вуха. Після проходження через барабанну перетинку та слухові кісточки вони досягають завитки - структури внутрішнього вуха, де розташовані тисячі чутливих волоскових клітин. Саме вони перетворюють механічні коливання на нервові імпульси, які слуховий нерв передає до головного мозку. Уже там формується відчуття звуку, розпізнаються слова, інтонації та напрямок, звідки надходить сигнал.
Якщо будь-яка ланка цього складного механізму пошкоджується, людина починає чути гірше. При цьому проблема полягає не в гучності звуку. Дуже часто пацієнти говорять, що вони ніби чують голос співрозмовника, але не можуть розібрати окремі слова. Саме така скарга є однією з найбільш характерних для нейросенсорної приглухуватості.
Причини нейросенсорної приглухуватості
Нейросенсорна приглухуватість не є окремою хворобою з єдиною причиною. Це наслідок різних патологічних процесів, які пошкоджують волоскові клітини внутрішнього вуха, слуховий нерв або структури головного мозку, що відповідають за сприйняття звуку.
Найчастіше лікарі виявляють такі причини:
- вікові зміни, через які поступово зменшується кількість функціонально активних волоскових клітин;
- тривалий або дуже інтенсивний вплив шуму - наприклад, під час роботи на виробництві, військової служби, регулярного використання гучних навушників;
- вірусні інфекції, які можуть пошкоджувати тканини внутрішнього вуха;
- порушення кровопостачання завитки, через що її клітини отримують недостатньо кисню;
- черепно-мозкові та акустичні травми;
- токсична дія окремих лікарських препаратів;
- аутоімунні захворювання;
- новоутворення слухового нерва, зокрема вестибулярна шванома.
У частини пацієнтів виявити точну причину не вдається навіть після повного обстеження. У таких випадках лікар встановлює діагноз ідіопатичної нейросенсорної приглухуватості та визначає подальшу тактику відповідно до клінічної картини й результатів досліджень.
Які симптоми нейросенсорної приглухуватості повинні насторожити
Найчастіше люди помічають, що починають частіше перепитувати співрозмовників. Особливо складно стає підтримувати розмову в кафе, транспорті, торговельному центрі чи будь-якому іншому місці, де одночасно звучить багато голосів. Навіть якщо людина добре чує окремі звуки, мозку стає значно важче відокремити потрібну мову від фонового шуму.
Для нейросенсорної приглухуватості також характерні:
- поступове або раптове зниження слуху на одне чи обидва вуха;
- відчуття закладеності у вусі без вираженого болю;
- шум, дзвін або свист у вухах;
- спотворене сприйняття звуків;
- труднощі з розумінням телефонної розмови;
- потреба постійно збільшувати гучність телевізора чи навушників;
- у частини пацієнтів - запаморочення або порушення рівноваги, якщо одночасно уражаються структури внутрішнього вуха, що відповідають за вестибулярну функцію.
Раптове погіршення слуху потребує окремої уваги. Якщо ще вранці ви нормально чули, а протягом кількох годин або після пробудження одне вухо майже перестало сприймати звуки, відкладати візит до лікаря не можна. У такій ситуації кожен день може впливати на шанси відновити слух (AAO-HNS Clinical Practice Guideline: Sudden Hearing Loss, 2019).
Які бувають форми нейросенсорної приглухуватості
Лікарі класифікують нейросенсорну приглухуватість за кількома ознаками. Це допомагає описати перебіг захворювання, оцінити його причину та обрати подальшу тактику лікування.
За швидкістю розвитку виділяють:
- раптову нейросенсорну приглухуватість - слух погіршується протягом кількох годин або до трьох діб;
- гостру - симптоми наростають протягом кількох днів або тижнів;
- хронічну - зниження слуху прогресує поступово, іноді протягом місяців або років.
За поширеністю процесу розрізняють:
- однобічну нейросенсорну приглухуватість, коли порушення виникає лише в одному вусі;
- двобічну нейросенсорну приглухуватість, коли слух погіршується з обох боків. Саме ця форма частіше призводить до труднощів під час повсякденного спілкування.
За ступенем втрати слуху виділяють чотири ступені.
При I ступені людина вже починає гірше розбирати тиху мову або розмову на відстані, хоча в спокійній обстановці може майже не відчувати проблем.
При II ступені підтримувати звичайну розмову стає складніше, особливо якщо навколо є сторонній шум.
При III ступені людина насилу сприймає звичайне мовлення навіть на близькій відстані, тому часто виникає потреба у слухопротезуванні.
При IV ступені слух різко знижений, а спілкування без спеціальних засобів стає вкрай утрудненим.
Окремо виділяють глухоту - стан, за якого людина практично не сприймає звуки навіть дуже високої гучності.
Хто має підвищений ризик розвитку нейросенсорної приглухуватості
Нейросенсорна приглухуватість може виникнути у будь-якому віці, проте існують групи людей, у яких імовірність її розвитку значно вища.
До них належать:
- люди старшого віку, оскільки з роками кількість функціонально активних волоскових клітин внутрішнього вуха поступово зменшується;
- працівники промислових підприємств, будівельної галузі, аеропортів та інших виробництв із постійним високим рівнем шуму;
- військовослужбовці, які зазнають впливу вибухової хвилі, пострілів та іншого інтенсивного акустичного навантаження;
- музиканти, звукорежисери та люди, які регулярно працюють із гучним звуком;
- пацієнти із серцево-судинними захворюваннями, артеріальною гіпертензією або цукровим діабетом, адже ці стани можуть погіршувати кровопостачання внутрішнього вуха;
- люди, які тривалий час приймають препарати з ототоксичною дією, якщо їх застосування потребує медичних показань;
- пацієнти, які перенесли черепно-мозкові травми, тяжкі вірусні інфекції або захворювання, що можуть уражати слуховий нерв.
Якщо ви належите до однієї з цих груп і почали помічати навіть незначне погіршення слуху, шум у вухах або труднощі з розумінням мовлення, не варто чекати, поки симптоми стануть більш вираженими. У таких ситуаціях доцільно пройти аудіологічне обстеження, навіть якщо зміни поки що незначні.
Як лікар оцінює ступінь нейросенсорної приглухуватості
Основним методом є тональна порогова аудіометрія. Під час дослідження людина через навушники чує звуки різної частоти та гучності й повідомляє, коли починає їх сприймати. За результатами формується аудіограма - графік, який показує, які саме частоти людина втратила найбільше та наскільки вираженим є зниження слуху.
Саме аудіограма дозволяє визначити ступінь нейросенсорної приглухуватості. Вона може бути легкою, помірною, тяжкою або глибокою. Це має практичне значення, адже люди з однаковими скаргами можуть потребувати різної тактики лікування або слухової реабілітації.
За потреби лікар доповнює обстеження тимпанометрією, дослідженням слухових викликаних потенціалів, отоакустичною емісією чи магнітно-резонансною томографією. Кожне з цих досліджень відповідає на окреме питання: чи нормально працює середнє вухо, чи збережені волоскові клітини, чи немає ураження слухового нерва або інших структур, які можуть впливати на слух.
Від чого залежить вибір лікування
Після завершення обстеження лікар оцінює не лише ступінь приглухуватості. Не менш важливо зрозуміти, який механізм лежить в основі порушення слуху.
Наприклад, при аутоімунних захворюваннях організм помилково атакує власні тканини внутрішнього вуха. Після перенесених вірусних інфекцій ушкодження можуть бути пов'язані із запальною реакцією. Деякі лікарські препарати здатні токсично впливати на волоскові клітини, а при новоутвореннях слухового нерва потрібна зовсім інша тактика спостереження або лікування.
Саме тому пацієнти з однаковою аудіограмою можуть отримати різні рекомендації. У таких випадках лікар лікує не сам результат обстеження, а конкретне захворювання, яке призвело до втрати слуху.
Які методи лікування використовують при нейросенсорній приглухуватості
Лікування підбирають після встановлення причини та оцінки ступеня порушення слуху. Якщо є шанс відновити функцію внутрішнього вуха, лікар може рекомендувати медикаментозну терапію. Найчастіше застосовують препарати групи кортикостероїдів, а в окремих клінічних ситуаціях їх вводять безпосередньо до барабанної порожнини, щоб створити високу концентрацію препарату поблизу внутрішнього вуха (AAO-HNS Clinical Practice Guideline: Sudden Hearing Loss, 2019).
Якщо причиною приглухуватості стало інше захворювання, лікування спрямовують насамперед на нього. У різних клінічних ситуаціях можуть знадобитися консультації невролога, ендокринолога, ревматолога або інших спеціалістів.
Коли можливості медикаментозного лікування вичерпані, основним способом компенсації втрати слуху стає слухопротезування. Сучасні слухові апарати підсилюють саме ті частоти, які людина втратила найбільше, а при глибокій приглухуватості лікар може рекомендувати консультацію щодо кохлеарної імплантації (World Health Organization, World Report on Hearing, 2021).
Коли лікар рекомендує слуховий апарат
Багато людей відкладають слухопротезування, тому що сприймають слуховий апарат як ознаку повної втрати слуху. Насправді лікар рекомендує його значно раніше - тоді, коли зниження слуху вже починає заважати повсякденному життю. Людині стає складно підтримувати розмову, спілкуватися телефоном, брати участь у сімейних чи робочих зустрічах, хоча вона ще чує окремі звуки.
Сучасний слуховий апарат не лікує нейросенсорну приглухуватість і не відновлює пошкоджені волоскові клітини внутрішнього вуха. Його завдання - компенсувати втрату слуху. Після аудіометрії лікар програмує пристрій відповідно до індивідуальної аудіограми пацієнта, тому він підсилює саме ті частоти, які людина сприймає найгірше. Це дозволяє краще розуміти мовлення та орієнтуватися в навколишніх звуках.
Якщо ж слух настільки знижений, що слуховий апарат уже не забезпечує достатнього розуміння мовлення, лікар може рекомендувати консультацію щодо кохлеарної імплантації. Це інший метод слухової реабілітації, який застосовують при глибокій нейросенсорній приглухуватості або глухоті після комплексного обстеження та за наявності відповідних показань (World Health Organization, World Report on Hearing, 2021).
Наші можливості
Нейросенсорна приглухуватість не завжди є ізольованим захворюванням внутрішнього вуха. У частини пацієнтів її причиною можуть бути судинні порушення, новоутворення слухового нерва, наслідки черепно-мозкових травм або інші патології, які потребують участі лікарів різних спеціальностей. Саме тому важливо, щоб пацієнт міг пройти повне обстеження та отримати необхідну допомогу в одному медичному закладі.
У лікарні імені Мечникова до лікування пацієнтів із нейросенсорною приглухуватістю за потреби залучають фахівців суміжних напрямків. Якщо обстеження виявляє патологію слухового нерва або головного мозку, пацієнта консультують нейрохірурги. Лікарня має один із найпотужніших в Україні центрів церебральної нейрохірургії, що дозволяє проводити весь необхідний етап лікування без направлення до інших медичних закладів.
За наявності показань до обстеження також долучаються неврологи, судинні хірурги, ендокринологи та інші спеціалісти. Такий міждисциплінарний підхід особливо важливий у складних клінічних випадках, коли погіршення слуху є проявом іншого захворювання, а не самостійною патологією.
Тож, якщо ви помітили, що стали гірше розуміти мовлення, частіше перепитуєте співрозмовників або відчуваєте постійний шум у вухах, не варто звикати до цих змін. Своєчасне обстеження допомагає встановити причину погіршення слуху, оцінити ступінь порушення та обрати тактику лікування або слухової реабілітації, яка буде найбільш доцільною саме у вашій ситуації!
