Ми стояли, тримаючи їх за руку і думали: хоч би вони дочекалися ранку…

Ці молоді люди - це не кадри з фільму, це реалії війни.

Не хочеться говорити, хочеться щоб усі вони виживали.
Після побаченого довго не можеш уявити, як виглядає звичайний світ, де немає мін, дронів, "Шахедів" та ракет.
асилю - 26, він з Волині. Важке поранення на Покровському напрямку. 8 годин евакуації. З ноги нічого не зосталося. На пораненій руці - обмороженні пальці.
Показую на телефоні пісню про Волинь, і на блідому обличчі з’являється посмішка.
Поряд Мар’ян, йому 27. Мешкав в Львівській області, село Довге. Поступив до лікарні Мечникова з ампутованою нижньою лівою кінцівкою, погано чує, акубаротравма с перфорацією барабанної перетинки, травма обох очей.
В думках він у своєму селі Довге. Мріє одружитися та вирощувати хліб.

Майбутнє - це все завтра, це все те, що боролося та вижило сьогодні.